Другий том «Щоденників Вишеньки», що отримав назву «Таємна книга», разюче відрізняється від решти книг, представлених у нашому огляді. Почнімо з того, що це твір не про війну. Його дія відбувається в нашому з вами сьогоденні, з тією лиш різницею, що йдеться про затишне французьке передмістя з його реаліями. «Таємна книга» є лише частиною об’ємної серії (українською наразі перекладено 4 томи). Більше того, це графічний роман, або комікс, що основний акцент робить не на виразному письменницькому стилі, а на ілюстраторській майстерності творців. І, до слова, доволі успішний: робота сценариста Жоріса Шамблена й художниці Орелі Нейре здобула головний приз найпрестижнішого Міжнародного фестивалю коміксів в Ангулемі як найкраща серія книг для дітей.
Та попри все, цей сюжет розповідає про війну не гірше за інші історії, хай навіть тут людська трагедія присипана попелом давнього минулого й пізнається більшістю героїв із чужих слів.
У центрі подій, як ми розуміємо з назви серії, стоїть Вишенька – звичайна 10-річна французька дівчинка, що живе з мамою в провінційному містечку, має двох подруг, улюблену вчительку й затишний будиночок на дереві. Ну як, звичайну... Звісно, вона не має надможливостей, не знає магічних заклинань і не походить із королівського роду. Але Вишенька дуже прониклива, наділена грандіозною фантазією, спостережливістю, хистом до літератури й чуйним серцем. Вона мріє стати письменницею й тому почала вести щоденник. Саме завдяки цій новонабутій звичці, ми дізнаємося чимало її секретів.
Дівчинка допитлива й нетерпляча, шукає пригод і таємниць у кожному кутку. Вона має цілком зрозумілі для її віку проблеми: непорозуміння з мамою, конфлікти й образи з боку найліпших подружок, критика від улюбленої вчительки. Та розслідуючи загадкові, з погляду Вишеньки, справи, вона таки нерідко натрапляє на справжні скарби. Вишенька любить все незвичайне, тому їй в око швидко впадають люди, які не відповідають загальноприйнятим правилам поведінки. За цими людьми, на яких ми навряд чи б звернули увагу, стоять надзвичайно зворушливі й глибокі життєві історії, гідні окремого «дорослого» роману. І завдяки Вишеньці, ці люди стануть значно щасливішими.
Власне, саме так і сталося з Елізабет Ронсен. Життя літньої бібліотекарки, що давно пішла на пенсію й проводить час на самоті, раптово перетинається з багатою на події долею малої непосиди. І от уже перед нашими очима постає болісна, дивовижна й зовсім недитяча історія забутого кохання, зламаного, але не знищеного полум’ям Другої світової війни.
Одного разу Вишеньці в око впадає літня жінка, яка щовівторка їде в сусіднє місто до бібліотеки з однією й тією ж книжкою (і з нею ж повертається назад). Розпитавши молоду бібліотекарку, дівчинка дізнається, що книга написана Гектором Бертелоном і має назву «Троянда й міномет». І пані Ронсен перечитує її раз за разом упродовж... 20 років. Коли ж майбутня письменниця зазирає під палітурку, питань у неї виникає ще більше: книжка зовсім не цікава! Це холодні й досить банальні слова, адресовані нікому, хоч анотація й каже, про те, що до книги ввійшли реальні листи з фронту. До кожного листа ще й додається номер жетона кожного солдата, що служив, разом із Гектором, у батальйоні «Міномет». Поза контекстом цієї дитячої книги: насправді листи з фронту і в ті часи, і раніше для більшості залишених у тилу людей були головним джерелом інформації, опорою надії й утіленням любові. Що вони означали, наприклад, для українців у добу Першої світової війни, можна почитати тут.
Знайомство з Елізабет трошки роз’яснює Вишеньці принаймні дивакувату поведінку старенької. Справа в тому, що Гектор був її чоловіком. Наприкінці 30-х він був юним і дуже талановитим літератором, випробовував своє перо й уже набував певної популярності. Війна все змінила. Юнака призвали на фронт, а численні смерті побратимів, звук вибухів і невимовний жах навколо цілковито змінили Бертелона. Він буквально втратив мову... Повернувшись додому, він доживав віку з коханою дружиною в цілковитій тиші, не бажаючи або не маючи сил виливати свої думки в озвучені слова. Та попри все, Елізабет знала, що він її кохає, хай навіть і не говорить того, що вона так потребує почути.
Жінка віддалася бібліотечній роботі. Вона не просто працювала у відділі «Історія та географія», а й розширювала поле своєї діяльності. Започатковувала літературні клуби в притулках, лікарнях і в’язницях, виступала в школах, організовувала зустрічі з письменниками. А ще допомагала Гекторові упорядкувати його останню книгу, над якою чоловік працював у її бібліотечному залі. Насправді, Елізабет організувала видання вже після смерті коханого, коли у відділі бібліотеки, де минула більша частина її життя, почався нескінченний ремонт. Саме цю книгу, опубліковану в єдиному примірнику, вона тепер перечитує тиждень за тижнем, намагаючись роздивитися за скупими описами воєнного побуту сліди кохання свого єдиного найдорожчого чоловіка з онімілим серцем...
«– Але ці листи такі холодні! Такі безособові! Лише номер солдатського жетона й слова, позбавлені тепла... А насправді вони не адресовані нікому...
– Тоді чому ви їх постійно перечитуєте упродовж стількох років?
– Через кохання, Вишенько. Його погляд не брехав, я знаю, він мене любив. Але він так ніколи й не зміг мені це сказати... Коли я читаю цю книгу, то ніби чую голос мого чоловіка, який більше не хотів говорити... Але ти, можливо, ще надто маленька, щоб зрозуміти... Зрозуміти, на що здатна людина, яка любить когось усім серцем...».
Та роз’яснення пані Ронсен не задовольняють Вишеньку. Їй недостатньо зрозуміти мотиви самотньої старої жінки. Несвідомо дівчинка прагне дати Гекторові шанс реабілітуватися, пояснити, чому він мовчав, чому змертвів душею й чому, зрештою, сів упорядковувати в книгу нікому не потрібні й позбавлені його колишнього літературного таланту листи. Можливо, справа якраз у дитинності Вишеньки і її небажанні приймати «дорослу» версію подій, та зрештою, їй таки вдається довести, що книга «Троянда й міномет» з’явилася не випадково!
З допомогою друзів дитина з’ясовує, що батальйон «Міномет», у якому служив Гектор, займався шифруванням секретних розвідувальних відомостей. А що, як Бертелон зашифрував свою книгу, а її зміст – лише ключ до інших слів, важливих, особистісних, чуттєвих? На цьому припиняємо огляд сюжету й лишаємо читачам можливість самостійно з’ясувати, у чому полягав код Бертелона, яку інформацію він залишив у спадок дружині та які таємниці приховує закинутий бібліотечний зал, до якого десятиліттями ніхто не заходив. Завдяки останньому, бібліотека стане для всіх героїв книги дуже особливим місцем, де можна знайти не лише знання. До речі, це досить популярний мотив у літературі, що особливо подобається затятим книгоманам. Якщо ви належите до таких, пропонуємо ознайомитися з переліком історій, у яких бібліотека – значно більше, ніж просто приміщення, де зберігаються книжки...
Наостанок зазначимо, що «Таємна книга», як й інші частини серії «Щоденники Вишеньки», вражає не лише сценарієм (так у коміксах називають текст), а й надзвичайною красою ілюстрацій. Не знаємо, як саме ви уявляєте комікси, але навряд чи конкретно це видання на 100 % відповідає вашим уявленням. Хоча б тому, що франкофонні комікси, які у Франції мають дослівну назву «мальовані стрічки», скорочено – BD, дуже відрізняються від розтиражованих американських творів. BD мають власний стиль і власну історію, вивчити яку детально можна на порталі «Читомо» у двох об’ємних статтях (шукайте тут і тут).
«Щоденники Вишеньки» намальовані реалістично й, водночас, казково. Характери персонажів чудово прописані – зрозуміти це навіть вибагливим читачам форма коміксів не завадить. За якийсь час невелику кількість тексту й домінування малюнків навіть перестаєш помічати, адже в цих книгах є ціле життя, яке хочеться гортати без поспіху, з насолодою, смакуючи кожну сторінку. А ще ці твори чудово пасують для родинного читання й обговорення. Найліпшу аудиторію видавець точно визначив: діти від 10 років. Хоч і батькам там є на що звернути увагу.
Розбір твору виконала завідувачка редакційно-видавничого сектору Черкаської обласної бібліотеки для дітей Сусанна Хаустова