Історичні романи в класичній українській літературі нерідко насичені пафосом і пишномовством, герої дещо картонні й мають рацію в будь-яких обставинах. Чотири пригодницькі твори сучасного класика й нашого земляка Володимира Рутківського зовсім не такі. Вони сповнені життя, легкого гумору й, водночас, глибокої поваги до наших звитяжних пращурів. У 2012 році первинна трилогія абсолютно заслужено була відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка й введена до шкільної програми з літератури.
Хоча, як це нерідко буває з хорошими книгами, «Джури» пройшли довгий шлях до свого читача. Уперше скорочений текст першого роману «Джури козака Швайки» з’явився на сторінках часопису «Однокласник» у 1995 році. Однак широкого резонансу не набув. Тож не дивина, що, коли у 2006 році Володимира Рутківського познайомили із засновником і незмінним директором видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іваном Малковичем, останній про 70-річного письменника майже нічого не чув. Рукопис, що й до того тривалий час пролежав «у столі», ще й у видавництві припадав пилом. Та ось, за легендою, розказаною в інтерв’ю усіма причетними, серед ночі Іван Малкович зателефонував в Одесу й схвильовано повідомив Володимирові Григоровичу: «Геніально! Будемо друкувати». І закрутилося...
Сам Володимир Рутківський став, нарешті, знаним літератором у широких читацьких колах. «Джури козака Швайки» з детальними, трохи сюрреалістичними, ілюстраціями Максима Паленка стали подією 2007 року. Наступні частини вийшли друком 2009-го й 2010-го відповідно. І заслужили найвищу літературну нагороду. Потім автор, попри численні питання й відверті прохання читачів, не хотів братися за продовження, наполягаючи, що Шевченківську премію здобула саме трилогія, та й розповідь вийшла завершена. Та зрештою, піддався-таки! І у 2014 – 2015 роках з’явилася четверта частина – «Джури і Кудлатик».
Герої перших трьох книг – різнохарактерні друзі, що невловимо нагадують трьох мушкетерів Олександра Дюма. Їхня історія починається наприкінці ХV століття (а точніше – на рубежі 1487 – 1488 років), коли Грицькові, Сашкові та Дем’яну по 12 років. Нашій країні загрожують татарські нападники, Запорізька Січ як потужний інститут лише починає формуватися. Сподіваючись врятувати рідну Воронівку від ворогів, головні герої вирушають по допомогу до козаків і, непомітно для себе, самі стають частиною війська. Харизматичний і вправний козак Швайка з вовком Барвінком і конем Вітриком – страшний сон нападників. Грицько дуже швидко втягується в пригоди свого кумира й незабаром сам стає сильним вояком. Сашко, натомість, обирає шлях ворожбитства й опановує таємниче ремесло характерників.
На початок роману козацтво ще не виокремилося в сильний соціальний стан із власним порядком та військовою ієрархією. Йдеться про перші січі, перших «чайок» і пращурів майбутніх козаків-звитяжців. Саме в такий, новий для себе світ потрапляють головні герої-підлітки. Сашко – домашня дитина, він має власну родину, доглядає курчат і лише вчиться ухвалювати власні рішення. Водночас, він має іскру, унікальний талант: вміє «відводити очі» ворогам, створювати щось на кшталт ілюзій для людей і тварин. Тобто, говорячи сучасною мовою, здатність до гіпнозу. Грицько – сирота, звиклий сам відповідати за себе, ризикувати й робити висновки. Він надзвичайно спостережливий, беручкий до бойової науки, відважний і кмітливий. Демко, названий Манюня, або Дурна Сила, – міцний, великий за статурою хлопець із доброю вдачею, але не надто метким розумом. Брак логічного мислення й певна «загальмованість» призводять до того, що велика фізична сила більше руйнує, ніж творить. Тому Демкові та його численним новим друзям-наставникам доведеться неабияк попрацювати, щоб навчити богатиря тримати свої здібності під контролем і використовувати їх на благе діло.
Хлопці зростають природним чином, зміни їхніх характерів поступові й цілковито виправдані сюжетом. До другої книги Сашко вивчається на вправного ворожбита, а Грицько – на бійця-характерника. Вони – незамінна й потужна підтримка для козацького Д’Артаньяна – Пилипа Швайки. Він, як і Грицько, сирота. Його біографію ми не відслідковуємо, бачимо вже дорослого сформованого чоловіка, що є справжнім українським супергероєм. Він може всюди бути своїм, має друзів й інформаторів серед татарів і поляків. Це травник, природжений актор (інакше, чому про нього кажуть, що він має 100 облич?), досвідчений вивідник, хитрий провокатор при підготовці диверсій на ворожих територіях і вправний боєць. Водночас, Пилип має відкриту щиру душу, не просто вміє подобатися людям і тваринам, а й готовий віддавати їм своє серце.
Незабаром на обрії з’явиться нове покоління козаченят на чолі з маленьким винахідником Телесиком, що вигадує справжній підводний човен. До слова, ця ідея введена Володимиром Рутківським не випадково й має навіть певних прихильників серед науковців. Про козацькі прототипи підводних човнів можна більше дізнатися на сайті газети «Урядовий кур’єр» або на порталі «Козаки. Історія лицарства», де загалом є чимало інформації про наших героїчних предків.
Телесик – це ніби молодша удосконалена копія вже звичних для читачів персонажів. А ще підтвердження того, що козацтво активно розвивається й уже незабаром стане надзвичайно потужною, майже непереможною силою. Про яку ще можна дуже багато чого розказати – хоч би й дивовижні факти із цієї статті.
У четвертій книзі дія відбувається вже в сучасному світі, де про минулі подвиги лишається тільки пам’ять і… перероджена душа вовка Барвінка в собаці Кудлатикові. Ця книга більш філософська й, водночас, більш сумна, адже ми дізнаємося, чим закінчилося буремне й, на жаль, недовге життя улюблених персонажів. Водночас, це історія очима тварин, які, навіть безмовні в попередніх частинах, мають власну душу, відмінні темпераменти, вміють відрізняти друзів від ворогів і ладні віддати життя за тих, хто відданий їм. Про тварин у творах Володимира Рутківського пишуть, що вони є втіленням усього найкращого, що людина повинна була б мати в собі, але чомусь не має. Саме такими постають у первинній трилогії друзі козаків – вовки, коні та навіть бугай.
Власне, і сам автор в інтерв’ю підтверджував своє особливе ставлення до «менших братів». Про свій досвід Володимир Рутківський казав так:
«Скільки себе пам’ятаю, у нас були ручні кури, яких ми годували з долоні, а вони за це несли нам персональні яйця; була кішка, яку можна вважати нашим захисником від сусідських собак і вихователем; була ручна галка, яка на очах односельчан злітала невідь звідки і всідалася на моє плече. А ще допомагала кішці у війні з собаками. І зрештою, був справжній ручний орел, що супроводжував нас під час прогулянки селом. Звірі – то моя віддушина. У мене й нині з ними найщільніший контакт».
Люди-герої теж дуже реалістичні, бо багато в чому списані з близького оточення автора. І світ навколо змінюється разом із ними в усьому. Поки хлопці перетворюються на зрілих українських самураїв, навколо них змінюються ландшафти, кольори, запахи, розмір предметів. Спостерігаючи за дорослішанням героїв, їхніми особистими трагедіями, карколомними битвами перших козаків із татарами, юні читачі пізнають історію країни й з’ясовують, звідки й чому виникло козацтво. Приклади мужніх українських лицарів, порядних, відданих, пристрасних, не можуть не надихати молодь також шліфувати свою волю й по-справжньому цінувати Батьківщину.
Своєрідним підсумком і, водночас, поштовхом для подальшого знайомства з творчістю Володимира Григоровича вважаємо тематичну передачу із циклу «Живі письменники» на каналі Українського інституту книги. З неї ви багато дізнаєтеся про особистість автора й інші його книги, які не ввійшли до нашого лонґріду:
А перевірити себе після прочитання й перегляду пропонованих продуктів можна на «Ігровому майданчику» сайту Черкаської обласної бібліотеки для дітей. За допомогою вікторини за творчістю Володимира Рутківського.